Сторінка психолога

Пригара М.В., практичний психолог

Практичний психолог у дитячому садку- це:

• «жива» вода для дитини, якою можна зцілити всі рани душі;

• «швидка допомога»;

• садівник, який знає, куди посадити паростки, щоб вони розцвітли дивними квітами , які потрібні умови для кожної рослини, і які сусіди;.

• місток між дитиною й іншими дітьми;

• дорослий, котрий по-справжньому любить гратися;

• творець психологічного клімату в колективі й каталізатор його творчого потенціалу…

- проведення просвітницьких лекцій, семінарів, тренінгів, занять з педагогами, батьками, дітьми;
- консультативна допомога всім учасникам навчально-виховного процесу;
- корекційно-розвивальна робота з дітьми, батьками, педагогами;
- допомога дітям, які мають проблеми в поведінці або які опинилися в складній життєвій ситуації;
- психологічний супровід обдарованих дітей;
- психологічний супровід новоприбулих дітей;
- визначення психологічної готовності дітей 5-річного віку до навчання у школі.

Якими діти народжуються- ні від кого не залежить,

але в наших силах зробити їх хорошими

через правильне виховання.

Плутарх

Сучасна сім'я несе найбільшу відповідальність за виховання дитини.

Саме вона має виконувати головне завдання- забезпечувати матеріальні та педагогічні умови для духовного, морального, інтелектуального й фізичного розвитку юного покоління.

Конституційним обов'язком батьків є утримання своїх дітей до повноліття.

Законом України "Про освіту" на батьків покладена відповідальність за фізичне здоров'я  та психічний стан дітей, створення належних умов для розвитку їхнії природних здібностей.

Від сім'ї починається шлях дитини до пізнання світу, свого становлення як особистості, шлях до шкільного навчання.

Адже життєвою дорогою дитину ведуть два розуми, два досвіди: сім'я та навчальний заклад.

Якщо:

• Дитину постійно критикують, вона вчиться ненавидіти;

• Дитину висміюють, вона стає замкнутою;

• Дитину хвалять, вона вчится бути шляхетною;

• Дитину підтримують,вона вчиться  цінувати себе;

• Дитина росте в докорах, вона вчиться жити з почуттям провини;

• Дитина росте в терпимості, вона вчиться розуміти інших;

• Дитина росте в чесності, вона вчиться бути справедливою;

• Дитина росте в безпеці, вона вчится вірити в людей;

• Дитина росте у ворожнечі, вона вчиться бути агресивною;

• Дитина росте в розумінні і дружелюбності, вона вчиться знаходити любов у цьому світі.

Семінар міського методичного об'єднання

практичних психологів на тему:

"Розвиток  емоційної сфери старших дошкільників"

Тема: "Наші емоції та почуття"

Мета: "Розширити уявлення дітей про такі емоції: радість, сум, здивування, страх, образа, заздрість, провина;- розвиток уваги до самого себе, своїх емоцій і переживань;- розвиток уміння адекватно виявляти свої почуття розроблено з тією метою, щоб стимулювати  дітей до володіння своїми емоціями і почуттями, навчити їх самостійної саморегуляції, що є однією з фундаментальних рис особистості"

   Радість – позитивний емоційний стан, пов’язаний із можливістю достатньо повно задовольнити актуальну потребу;

   Здивування – емоційна реакція на раптово виниклі обставини, що не має чітко вираженого позитивного або негативного забарвлення;

Страждання – негативний емоційний стан, що пов’язаний з отриманою достовірною інформацією про неможливість задоволення найважливіших життєвих потреб або цієї інформацією, в достовірність якої вірить людина;

    Гнів – негативний емоційний стан, як правило, існує у формі афекту і викликається раптовим виникненням серйозної перешкоди на шляху задоволення виключно важливої для суб’єкта потреби;

   Огида – негативний емоційний стан, що викликається об’єктами (предметами, людьми, обставинами та ін.), зіткнення з якими різко суперечить ідеологічним, етичним або естетичним принципам і настановам суб’єкта;

    Презирство – негативний емоційний стан, що виникає в міжособистісних взаєминах і спричинене розбіжністю життєвих позицій, поглядів і поведінки суб’єкта з життєвими позиціями, поглядами і поведінкою об’єкта і почуття;

    Страх – негативний емоційний стан, що з’являється після отримання суб’єктом інформації про реальну або уявну небезпеку;